[COLOR=blue]Ластівка
Знову зів’є ластівка гніздо
Де висіло взимку павутиння.
Для гнізда є комин і гвіздок
Гладко ляжуть грудки на плетіння.
Годувати будуть пташенят весну й літо
Їх батьки крилаті,
І усі нарешті полетять
В ті краї, що на тепло багаті.
Кошик сиротливо на гвіздку
Замерза від вітру в листопаді.
Осінь має службу кропітку –
Роздягнуті всі гілки патлаті.
Летаргія сумом обгорне
І притишить біг життєвих соків.
Під пухнастим мороком засне
Дім, що аж дзвенів від наших кроків.
Він і вдень фіранки опускав,
Щоб од світу нас обох сховати
І нікого в гості не пускав,
Ластівок хіба що годувати.
Жовтороте виросло пташа,
Полетіло ген тепла шукати.
Кошик, що наш ганок прикрашав,
З павуками буде зимувати.
Не сумуй – побачиш, прийде мить,
І відчуєш – сонце тьму збороло.
Тихо: чуєш? – літній дощ шумить
І Чайковський пише «Баркаролу»!
Завмирає, згущується час,
Легко пензлик Гейнсборо злітає,
Сльози виступають на очах,
А від чого – сам Господь не знає.
Маляр мріє про віолончель,
Музикант –про щастя малювати,
Час минає і життя тече,
Ластів’ят пора вже годувати.
О, не плач! Пустеля зацвіте,
Як в романі Джона Голсуорсі
Знов тепло настане золоте,
Просто –розумієш? – зараз осінь…
Олеся[/COLOR]